соловей; Історія Ганса Крістіана Андерсена
Історія, яку я тобі зараз розповідаю, сталася у стародавньому Китаї.
Палац китайського імператора був найкрасивішим у світі, побудований лише з найдорожчого порцеляни, але такий розсипчастий, такий делікатний, що проходити по ньому довелося з великою обережністю - щоб не зламатися. У саду було кілька чудових квітів, а найкрасивішими були срібні брязкальця, які завжди дзвеніли, щоб ніхто не проходив повз них і не бачив їх. Сад був повний чудес і був настільки великий, що навіть садівник не знав, як далеко він простягався; якби ви пішли далі, ви опинилися б у лісі з високими деревами та глибокими озерами. Ліс біг до краю моря, і море було блакитним та глибоким. Кораблі проходили прямо під гілками дерев, а на дереві був соловей, який співав так гарно, що навіть бідний рибалка, який уже не міг бачити свою роботу і турботи, зупинявся і слухав, коли до нього приходила ніч. підняти мережу.
"Боже! Як гарно він співає!" Він сказав, але не довго затримувався, бо мусив дістати сіть і йти далі і забувати про птаха; але коли наступної ночі соловей заспівав, а рибалка пройшов повз, він знову сказав: "Господи! Як гарно це співає!"
Мандрівники з-за океану та з інших країн приїхали до королівського міста, щоб побачити палац і сад, і всі вони дивувались красі; але, почувши солов’я, вони сказали: «Щось прекраснішого бути не може!»
Повернувшись додому, мандрівники розповідали побачене, а вчені написали багато книг про палац і сад китайського імператора, але не забули солов’їв і навіть не поставили це вище за все інше; а ті, хто були і були поетами, прославляли віршами соловейка в лісі біля моря.
Книги, які писали вчені, були поширені по всьому світу, і деякі з них дійшли до імператора Китаю. Сидячи на своєму золотому престолі, він читав їх і задоволено кивав головою, бо в цих книгах говорилось таке гарне про місто, палац і сад. "Але прекраснішим за все є соловей", - сказано в книгах.
- Що це? - спитав імператор. Я нічого не знаю. Що це за соловей? Чи повинен бути такий птах у моєму королівстві і прямо тут, у саду, а я не знаю? Мені потрібно вчитися з книг?
І він покликав головного радника палацу. Консультант був настільки гордий, що коли хтось молодший за нього наважувався поговорити з ним або щось запитати, він сказав лише: P! Я маю на увазі, що це було нічого.
- Подивіться, що я дізнався, - сказав імператор. Я маю на увазі, тут є чудовий птах, якого називають соловейком. Кажуть, що це найдивовижніша річ у всьому королівстві. Як так, я досі нічого не знав?
"Я ніколи не чув про такого птаха", - сказав радник. У суді він так і не з’явився.
- Нехай він прийде сюди одразу сьогодні ввечері і заспіває переді мною, - сказав імператор. Цілий світ знає, що у мене є, і тільки я не знаю.
"Я ніколи раніше не чув про неї", - сказав радник. Я її шукатиму і знайду.
Але де її знайти? Радник біг вгору-вниз по сходах, бродив по всьому палацу, але всі, кого він зустрічав і запитував у нього, не мали уявлення про солов’я. Радник повернувся до імператора і сказав йому, що це, мабуть, історія, вигадана тими, хто пише книги.
«Ваша величність, - сказав він, - ви не повинні вірити всьому, що там написано; книги, дуже часто, є лише винаходами. Іноді вони є у парасковенанів та чарівників.
"Книгу, яку я прочитав, - сказав імператор, - надіслав мені імператор Японії, тому це не може бути брехнею". Я теж хочу послухати солов’я. Сьогодні ввечері негайно тут. Він матиме мою високу доброзичливість. А якщо він не прийде, то всі придворні, сівши за стіл, будуть розтоптані.
Коли радник почув це - він знову почав бігти сходами; і всі придворні бігли з ним, бо вони не хотіли б, щоб їх топтали під ногами. І всі вони розпитали і шукали того чудового солов’я, про якого всі знали, але про якого тут ніхто не чув на подвір’ї.
Нарешті, вони натрапили на бідну дівчину з кухні, яка сказала їм:
- Я знаю, де той соловей, і чув, як вона співає. Щовечора мені дозволяється брати те, що залишилось від столу, і годувати свою бідну та хворий матір. Наш будинок знаходиться прямо на березі, і коли я вночі проходжу лісом і зупиняюсь, щоб відпочити, я слухаю, як співає соловей. Вона співає так солодко, що у мене лиються сльози, і коли я її чую, ніби мама цілує мене.
- Дивись, дівчинонько, - сказав радник, - я зроблю тебе більшим на всю кухню, і тобі буде дозволено бачитися з імператором, коли він буде за столом.
І всі вони пішли до лісу, де раніше співав соловей. Коли вони так ходили, неподалік корова почала ревати.
- Слухай, - сказали придворні, - це, мабуть, соловей. Який потужний голос у такої маленької істоти! Але наче ми вже чули цей голос!
- Ні! Це корова! - сказала дівчина на кухні. Я ще не приїхав.
Деякий час вони гуляли і чули в ставку якихось жаб.
"Дуже гарно!" - сказав священик палацу. Тепер я це чую, це схоже на дзвони в храмі.
- Ні! Вони жаби, - сказала дівчина. Невдовзі ми почуємо її. І раптом соловей почав співати.
- Ага, це соловей, - сказала дівчина. Слухай її співати! Шукай там! І показав їм на гілці міфічного та сірого птаха.
- Як у тому, що? - сказав радник. Я б цього не уявив; він такий маленький і стертий! Гадаю, вона втратила колір, боючись, що побачить навколо стільки красивих облич.
- Стережись! - скрикнула дівчина з кухні, Його Величність Імператор хоче почути, як Ви співаєте.
- Як ні! Щасливі! - сказав соловей і заспівала, що тобі було більше слухати її.
"Вони схожі на скляні дзвони", - сказав радник. Ось як працює його зоб! Дивна річ, я її раніше не бачив. Усі на подвір’ї здивуються, побачивши її.
- Чи я ще раз співатиму імператору? - спитав соловей. Вона думала, що там був і імператор.
- Дорогий і чудовий соловейку, - сказав радник, - я маю велику радість запросити вас сьогодні ввечері на бенкет при дворі, де ви зачаруєте короля своїми чудовими піснями.
- У лісі моя пісня звучить краще, - сказав соловей, - але вона поїхала з ними, почувши, що імператор так хоче.
У палаці все було готово до свята. Порцелянова підлога та стіни сяяли тисячами золотих світильників, і скрізь були чудові квіти, що звучали як гримучі змії. І це був гул, який ти сам не міг почути.
У великій залі, в якій сидів імператор, висів посередині золотий жезл, на якому мав сидіти соловей. На всьому подвір’ї було тісно, і дівчині на кухні дозволили стояти за дверима, бо тепер вона отримала титул королівського кухаря. Усі вони були одягнені у святковий одяг, і всі вони дивились на міфічну сіру пташку, якій король кивнув.
Соловей почав співати, і вони принесли цареві сльози; сльози текли по її щоках і соловей співав усе красивіше; її пісня пішла просто вам у серце. Імператор був дуже задоволений і сказав, що соловей повинен одягнути на шию золоту тапочку. Але соловей подякував йому і відповів, що вона була достатньо винагороджена.
"Я побачив сльози в очах короля, і це мій найбільший скарб!" Я не хочу більшої винагороди! І знову вона заспівала пісню своїм солодким голосом.
"Це найкрасивіший голос, який я коли-небудь чула", - сказали дворові дами і взяли воду в рот, щоб так само пліткувати, коли розмовляли з кимось; вони вірили, що якщо вони булькають, вони теж будуть пильними. Навіть слуги та дівчата в будинку висловили свою подяку, і це чудово, бо подібним людям дуже важко догодити. Як бачите, соловей був усім до вподоби.
Йому довелося залишитися на подвір’ї; вона мала свою клітку і могла гуляти двічі на день і один раз на ніч. У неї було дванадцять слуг, і кожен з них тримав її ногу шовковим шнуром. Зовсім не приємно було так гуляти.
Все місто розмовляло про чудового птаха. Коли двоє людей зустрілися, вони лише зітхнули і зрозуміли одне одного; одинадцять горбатих дітей прозвали її, але ніхто не співав, як вона.
Одного разу король отримав коробку, на якій було написано: «Бдитель».
"Знову повинна бути книга про нашого всесвітньо відомого птаха", - сказав імператор.
Але це була не книга, це була іграшка в коробці, ручний соловей, схожий на живого солов’я, але все це було інкрустовано діамантами, рубінами та сапфірами. Якщо ви вкладете в нього ключ і повернете його, як годинник, він заспіває пісню, яку співав живий соловей. І, співаючи, він віляв хвостом і блищав золотом і сріблом. На шиї він носив шнур, на якому було написано: "Соловей імператора Японії бідніший, ніж імператор Китаю".
- Чудова річ! - сказали вони всі, і людині, яка привела цього хитрого птаха, було присвоєно звання Великого вартового Імператорського суду.
"А тепер давайте змусимо їх обох співати!" Це буде щось неймовірно красиве!
Вони співали разом, але пісня не пішла вдало, бо справжній соловей співав по-своєму, а другий соловей співав, коли крутились якісь металеві рулони.
"Вона не винна", - сказав придворний музичний майстер; вона може співати лише в такт, як це робить у моїй музичній школі.
Тож вони дозволяють їй співати наодинці. Всім сподобалось так само, як і справжньому солов’ю; але крім того, вона була гарнішою на вигляд і сяяла, як коштовність.
Він співав один і той же твір тридцять три рази і все одно не втомлювався. Усі хотіли це почути ще раз, але імператор сказав, що тепер справжній соловей теж повинен співати. Але коли вони захотіли зателефонувати їй, виведіть її з нізвідки. Ніхто не бачив, як вона вилітала у вікно у свій ліс.
- Як може щось подібне? - здивувався імператор.
І всі придворні вважали, що соловей - істота дуже невдячна.
"Але це нічого, - сказали вони. - У нас зараз ще чудовіший птах".
І вони знову поставили іграшку грати, і це був тридцять четвертий раз, коли вони чули той самий твір, але вони не вивчили його напам'ять, бо це було дуже важко. Майстер музики приніс птиці велику похвалу і сказав, що він кращий за справжнього солов’я, і це не тільки з точки зору одягу та дорогоцінних каменів, але навіть з точки зору його складу зсередини.
- Бо, розумієте, із справжнім соловейком ніколи не можна дізнатися, яким він буде, тоді як зі штучним все вирішується заздалегідь. Ви можете усвідомити все, що відбувається, можете відкрити це і показати людське мислення, показати, як виглядають сувої, як вони крутяться і як гинуть один за одним.!
"Так само і наші думки!" всі вони сказали, і господар погодився показати птаха людям наступної неділі. Цар звелів їй співати, і весь народ слухав її. Люди її слухали і були дуже задоволені, ніби її пили за чай, що є дуже китайським звичаєм. І всі вони сказали: «О!» І підняли вказівний палець і кивнули. Тільки бідний рибалка, який чув справжнього солов’я, сказав: "Співай гарно, пісня та сама, але чогось не вистачає, не знаю чого, але бракує!"
Справжнього солов’я вигнали з королівства. Птах у формі мав своє місце на шовковій подушці, безпосередньо біля ліжка короля. Всі подарунки, які вона отримала, були зібрані навколо неї, і тепер вона отримала вищий титул, була "Співачка яхти Її Імператорської Величності" і мала перший ранг зліва, бо імператор вважав найблагороднішою частиною. це серце і серце, а у імператорів воно також зліва. Майстер музики видав двадцять п’ятитомну роботу про створеного птаха; це була така наукова і довга праця, сповнена найважчих китайських слів, що всі поспішали сказати, що прочитали і зрозуміли, бо інакше їх взяли б за дурнів і затоптали.
І ось минув рік. Імператор, придворні та всі інші китайці тепер знали напам’ять кожну трель пісні птахів, але саме тому їм це сподобалось зараз як ніколи. Вони могли співати з нею, і це робили. Усі діти на вулиці співали, і король теж співав. Це було чудово.
Однак одного вечора, коли птах співала дуже красиво, а імператор сидів у ліжку і слухав її, всередині раптом почувся скрип і щось тріснуло. Всі колеса зламалися, і музика зупинилася.
Імператор швидко зіскочив з ліжка і покликав палацового лікаря, але що він міг зробити? Потім вони привезли годинникаря, і він, після довгих розмов і досліджень, трохи навчив птицю, але сказав, що відтепер її потрібно щадити, бо зуби на валках стали тьмяними, і неможливо зробити нові таким чином. щоб музика працювала добре. Всім велике горе! Тепер лише раз на рік їм дозволяли птаху співати, і це було занадто. Але вчитель музики виголосив невеличку промову з великими словами і сказав, що справи йдуть так само добре, як і раніше, і якщо він так сказав, то це було так!
Минуло ще п’ять років, і всю країну охопило глибоке і справжнє горе. Китайці піклувались про свого імператора, і тепер він хворів і мало чим жити. Навіть був обраний інший імператор, і люди стояли на вулиці перед палацом і весь час питали великого радника, як справи у царя.
- П! - сказав радник і похитав головою.
Імператор лежав, холодний і жовтий в обличчі, у своєму великому і величному ліжку. Весь суд думав, що він мертвий, і всі вони пішли поклонятися новому королю. Покоївки вийшли поговорити про цей випадок, і покоївки були в безладді. Скрізь крізь зали та коридори вони поклали товсті килими, щоб не було чути кроків, і тому було так тихо. Але імператор ще не був мертвим. Він сидів жорсткий і жовтий у своєму великому ліжку з оксамитовими шторами та важкими золотими пензликами. Вікно було відчинене, і місяць увійшов до кімнати, освітлюючи імператора та поруч з ним формованого птаха.
Бідний імператор ледве дихав, ніби щось притискало його до грудей. Він розплющив очі і побачив, що це Смерть. Смерть наклала йому на голову золоту корону і тримала в одній руці золотий меч короля, а в другій його прекрасний прапор. Навколо з складок великих оксамитових штор виходили одні дивні голови, одні потворні, інші симпатичні та ніжні; були злі вчинки та добрі вчинки царя, котрий дивився на нього зараз, коли Смерть оселилася на його серці.
- Ти пам’ятаєш нас? - запитали вони.
І вони йому багато чого сказали, і він слухав, і зварювальники пройшли повз нього.
"Я не знав, що це так", - сказав імператор. Нехай приходить музика, б’ється музика і великий барабан, я вже не чую, що кажу!
Але голови говорили далі, і Смерть кивнула, як китайця, на все, що вони говорили.
- Нехай приходить музика, музика! - скрикнув імператор. Прекрасна золота киска, співай, співай щось! Я дав тобі золото і дорогоцінні камені, я навіть свою золоту тапочку наклав тобі на шию, давай, співай, співай щось!
Але птах не співав, бо нікого не було, щоб повернути його, бо він не співав, якщо ви не повернули його ключем, як годинник. І Смерть завжди дивилася на царя пустими пустелями очей, і скрізь панувала страшна тиша.
Раптом за вікном почулася чудова пісня. Вона була справжнім солов’єм; він сидів на гілці і співав. Він чув, що імператор хворий, і тепер прийшов, щоб принести йому втіху і надію. І ось, коли він співав, привиди поглинались у повітрі, і кров дедалі швидше текла крізь слабкі кінцівки царя. Навіть Смерть послухала і сказала: "Співай більше, соловейко, співай більше!"
- Я співаю, але що ти мені даєш? Ти даси мені золотий меч? Чи можете ви дати мені прекрасний прапор? Ви даєте мені імператорську корону?
І Смерть давала йому коштовність за кожну пісню, і соловей співав далі. І в її пісні йшлося про тихі кладовища, де ростуть білі троянди, а квітуча кажан розносить запах, а м’яка трава поливається сльозами живих. І тоді Смерть тужила за своїм садом і вилітала у вікно, мов холодний білий туман.
- Дякую, - сказав імператор, - дякую, небесна птахо, тепер я знаю, хто ти. Я вигнав тебе зі свого царства, але ти не розсердився на мене, а прийшов і своєю піснею прогнав від мене злих духів. Як я міг нагородити вас?
"Ти нагородив мене!" - сказав соловей. Коли я вперше заспівав, я розплакав вас і ніколи цього не забуду; це коштовності, які щиро радіють серцю співака. Тепер ти спиш, а я тобі співатиму. Прокинувшись, ви будете здоровим і сильним.
Соловей заспівав і король заснув; його сон був солодким і тихим! Коли він прокинувся, у кімнаті зійшло і світило сонце. Жоден слуга не повернувся; всі думали, що він мертвий. Тільки соловей був там і співав.
- Залишайся тут зі мною! - сказав імператор. Ви співатимете лише тоді, коли захочете, і ми розіб’ємо цього фігурного птаха на шматки.
"Не роби цього!" - сказав соловей; вона зробила якомога добрішу справу, збережи, як раніше! Я не залишаюся тут, у палаці, мені це не подобається, але ви можете зателефонувати мені, і якщо мені сподобалось, я прийду ввечері, сяду біля вікна і заспіваю вам, щоб підняти вам настрій, але також як думати про багато речей. У своїх піснях я буду згадувати щасливих, але й неспокійних; Я скажу тобі, що погано, а що добре, що навколо тебе, а ти не знаєш. Співочий птах летить скрізь і до хатини бідного рибалки, і на дах селянина, до всіх, хто далеко від вас і вашого двору. Я люблю твоє серце більше, ніж твою корону. Я прийду і заспіваю тобі. Єдине, що ти повинен мені обіцяти.
- Все що ти хочеш! - сказав цар, і, вставши з ліжка, одягнув царський одяг і поклав на серце меча, що був із золота.
- Одне, будь ласка. не кажіть нікому, що у вас є птах, який розповідає вам все, що відбувається; ось як це буде ще краще.
І соловей полетів. Прийшли слуги і всі повірили, що цар помер; але коли вони увійшли, вони побачили, що він піднявся з ліжка; і він сказав їм доброго ранку.