Великобританія для компенсації жертвам колоніального правління - колоніальна історія і
Зміст
Історичний хід: британський уряд компенсує колишнім кенійським "повстанцям" - "Мау-Мау" - жертвам колоніальних репресій у 1950-х роках.
У 2009 році четверо кенійців висунули звинувачення в тортурах, які вони зазнали на той час. Після рішення британського суду про визнання доказами архівних документів, які, як вважають, були знищені [1], уряд Великобританії вирішив провести переговори.
Він визнав, що “ Кенійці зазнавали тортур або зазнавали інших жорстоких поводжень з боку колоніальної адміністрації "І погодився відшкодувати.
Засудження урядом Великобританії цих порушень прав людини [2] є важливим фактом. Це, безсумнівно, створить прецедент для інших штатів Британської імперії - Кіпру, Уганди, Нігерії, Малайзії тощо. Крім того, можна очікувати більше скарг від жертв насильства проти колишніх колоніальних держав - Португалії, Бельгії, Франції .
Лондон для компенсації жертвам колоніального панування в Кенії
Британська дипломатична телеграма є секретною. Датоване 17 січня 1955 року, воно з холодною точністю повідомляє про вбивства в’язнів у Кенії вісьмома членами британських колоніальних правоохоронних органів. Серед причин смерті є такі твердження, як "Збитий і смажений живцем".
Цей документ походить з одного з 1500 файлів, поступово розсекречених британськими архівами з квітня 2012 року. Це їх публікація, після тривалої битви перед судами, яка, нарешті, може принести справедливість Мау-Мау, імені "повсталих кенійців у 1950-ті рр. Телеграми детально описують знущання та тортури, які вони зазнали, надаючи незаперечні докази жахів колоніального правління.
Настільки, що Лондон зараз здається готовим визнати свою провину і виплатити компенсацію жертвам. Адвокати з Міністерства закордонних справ щойно розпочали переговори з представниками Мау-Мау, щоб спробувати домовитись. За даними видання Guardian, яке розкрило інформацію, компенсацією могли скористатися близько 10 000 людей.
Однак це лише незначна частина тих, хто постраждав у бійнях. Повстання Мау-Мау проти британського колоніального режиму розпочалося в 1952 р. Тоді Лондон оголосив надзвичайний стан, який діятиме до 1960 р. Британці, зіткнувшись із заколотом, обрали колективне покарання. Захищені лише ті, хто воює поруч з ними. Інші за замовчуванням винні у всьому: цілі села націлені, десятки тисяч переселенців. За потреби силовики розстрілюють натовп на очах.
Протягом восьми років британці влаштовували тюремні табори у жорстоких умовах. Там поширені кастрація та зґвалтування; Зазвичай застосовуються тортури задухою з водою, змішаною з гасом.
Інтерновано від 80 000 до 300 000 людей. Серед них - дідусь Барака Обами, Хусейн Оньянго Обама, нині покійний. “Вони - охоронці табору - часом здавили його яєчка між залізними прутами. Вони також прокололи їй нігті і сідниці шпильками, тримаючи її за руки і ноги », свідчив у 2008 році Часи його дружина Сара Обама.
У 2002 році група з п’яти випускників Мау-Мау розпочала судовий процес з метою виправлення позову. Роками британський уряд робив усе, щоб його заблокувати. Він, зокрема, побоювався, що інші колишні колонії будуть робити те саме, починаючи з Ємену, Свазіленду та Британської Гайани, де насильство було високим.
Але крок за кроком Лондон програв битву в суді до кінця 2011 року: після неодноразових запитів адвокатів про Мау-Мау, Міністерство закордонних справ розкриває існування дипломатичних архівів того часу. Ці файли не зберігалися разом з рештою офіційних документів, а зберігались у державному науково-дослідному центрі. Маркування було зроблено таким чином, що ці курні старі папери навіть не належали дипломатичній службі.
Публікація архівів, яка не завершиться до листопада, змінила ситуацію. Зважаючи на величезні докази, уряд Великобританії більше не може визнавати свою незнання.
_______________________________
Справедливість для мау-мау
Йому бракує чотирьох передніх зубів, але це лише робить його посмішку більш щирою. 81-річний Мутенгі Ірегі знайшов нове життя після звістки про свою законну перемогу. Грі-гри в правій руці, краватка в кольори своєї країни на яблучно-зеленій сорочці, старий кенієць почав танцювати від однієї до другої ноги в четвер (6 червня). У розкішному готелі в Найробі він щойно слухав, як посол Великобританії вибачається від імені Великобританії.
Майже шістдесят років тому пана Ірегі катували британські колоніальні сили. Його побили, замучили кліщами. Його ліву руку скручували, доки її не вивихнули. Протягом трьох років його утримували без суду в одному з численних таборів ув'язнення, створених в Кенії, іноді його називали "Британський гулаг".
Це було під час повстання Мау-Мау, ім’я якого англійці дали кенійським партизанам, які поширювали терор серед поселенців між 1952 і 1960 роками, особливо нападаючи на білих фермерів. Хоча їхні напади були жорстокими, репресії були жахливими. Мау-Мау вбило 32 білих; було вбито від 10 000 до 90 000 кенійців, за деякими джерелами - 300 000. У той же час 160 000 з них були ув'язнені без суду в таборах, де були поширені страти, катування, кастрація, зґвалтування та жорстоке поводження.
У четвер Великобританія нарешті визнала свою відповідальність. Після багаторічних судових сутичок, керованих п'ятьма колишніми Мау-Мау, які подали позов до Високого суду Лондона, кенійські ветерани перемогли. Міністерство закордонних справ домовилось із їхнім адвокатом: воно заплатить 23,5 мільйона євро 5228 позивачам, включаючи пана Ірегі. Сума, яка включає судові витрати та спорудження пам’ятника на згадку жертв тортур колоніального режиму. Досить залишити трохи більше 3000 євро компенсації на людину.
Перш за все, міністр закордонних справ Вільям Хейг виголосив історичні слова в Палаті громад: «Британський уряд визнає, що кенійців катували або зазнавали інших форм жорстокого поводження з боку колоніальної адміністрації. Британський уряд щиро шкодує, що це зловживання мало місце. " Ці слова змусили пана Ірегі стрибнути від радості. “Забудьте гроші, які вони нам дають. Гроші приходять і йдуть. Але слово «прощення» залишиться назавжди. Я знаю британців. Вони ніколи нікому не шкодують. Вони можуть сказати вибачення окремо, але ніколи як країна. [Ця перемога] для мене несподіванка ”, він свідчив Опікун Четвер, 6 червня.
Успіх буде викручений важкою боротьбою. На початку судового процесу в 2002 році Міністерство закордонних справ систематично заперечувало будь-яку юридичну відповідальність. Не було необхідності створювати прецедент. Тисячі жертв деколонізації у всьому світі ризикували піти за ними.
Все змінилося в 2011 році. Після неодноразових звернень юристів Міністерство закордонних справ визнало, що існували таємні архіви колоніальної епохи, які ніколи не розсекречувались, незважаючи на те, що минув 30-річний юридичний термін. Ці записи виявились вибухонебезпечними, що безперечно доводить, що британській владі було відомо і наказало катування та самовільне затримання.
Сама історія цих архівів неймовірна. Під час деколонізації десятки документів, які вважалися надто чутливими, були знищені по всій Британській імперії. Але частина була репатрійована до Великобританії. Ці "Перенесені архіви", згідно офіційної термінології, містив 8 800 файлів з 36 країн. Для Кенії 1500 файлів, розділених на 294 ящики, були ретельно збережені, але зберігались окремо, далеко від національних архівів. Спочатку усвідомлюючи їх дуже чутливий характер, британці неодноразово відмовлялися повернути їх до Кенії. Потім ті коробки забули, позначили, щоб ніхто не знав, що в них. У 1990-х роках з космічних міркувань їх перевели до парку Хенслоу, урядового офісу, що відповідає за телекомунікації спецслужб. Потрібна була вся наполегливість адвокатів Мау-Мау, щоб знайти їх слід.
З квітня 2012 року документи поступово передаються до національних архівів. Вони доступні для широкої громадськості в бібліотеці Кью в заможному передмісті на південному заході Лондона. Відкрити ці картонні папки, складені головним чином з листування колоніальної адміністрації, означає поринути у той час, коли для влади верховенство колоністів сприймалося як само собою зрозуміле. З 1952 року та встановлення надзвичайного стану в Кенії офіційні папери, перекреслені "таємним" банером, розповідають про довільні арешти всіх, кого тоді підозрювали у "Обіцяна вірність" в Мау-Мау.
Запроваджено процес "відбору" в'язнів. Прозваний «трубопроводом», він сортує жителів за трьома категоріями, відповідно до їхньої підтримки повстанської справи: «білі» - переважно жінки та діти -, найменш небезпечні, залишаються на волі; "сірі", яких вважають близькими до справи Мау-Мау, але не учасниками бойових дій, відправляють до таборів примусової праці, де багато помирають від втоми та недоїдання; "чорні", повстанці, що становлять серце повстання, караються в найгірших тюрмах. Умови там жорстокі, катування загальне: струми, глузливе утоплення водою, змішаною з гасом, приниження.
Британську невблаганність можна пояснити політично. На той час Індія щойно здобула свою незалежність, але Кенія залишається коштовністю Імперії. Вінстон Черчілль, який знову став прем'єр-міністром у 1951 році, має намір зберегти колонії: він посилає війська, щоб придушити повстання в Малайзії, і заохочує репресії проти Мау-Мау - або, принаймні, закрити очі.
Для морального виправдання британці привели Джона Коліна Каротерса, відомого на той час «етнопсихіатра». Для нього, безсумнівно, що Кікую, домінуюча етнічна група повстання Мау-Мау, страждає від "Масовий психоз" спричинений "Криза переходу між первісним та сучасним світами". Тому єдино можливе лікування - це "Сповідь" тих, хто присягнув на вірність Мау-Мау, щоб вони могли розпочати своє "Моральне перевиховання".
Саме ця інтелектуальна основа виправдовує тортури: витяг зізнання стає самоціллю для доступу до покаяння. Тому британські офіційні газети постійно наполягають на виявленні тих, хто пообіцяв вірність. Слідом за своїми "Прогрес", в'язнів перекладають з однієї групи в іншу, з одного табору в інший.
Поширеними є також колективні покарання. Один із прикладів серед багатьох: 21 вересня 1954 року місцевий комісар Дж. Д. Кемпбелл відправив свої сили захопити стада 61 фермера. Він скрупульозно зазначає, що в полон потрапляє 234 корови, 475 вівцематок та овець, тобто "100% поголів'я кожного власника". Його виправдання: ці жителі села захищали банду Мау-Мау і аплодували йому, коли він вбив африканця, який працював на колоніальні сили. "Особливо жахливий вчинок місцевого населення", стверджує уповноважений в документі.
Британці, тим не менше, прагнуть надати собі законодавчу базу. Вони просять Еріка Гріффіт-Джонса, генерального прокурора колонії, пояснити, яке лікування може чи не може бути проведене. Останній не приховує свого обурення, вважаючи, що це жорстоке поводження "Болісно нагадує умови нацистської Німеччини або комуністичної Росії". Але він все-таки погоджується написати своєрідний посібник ідеального ката. У листі від червня 1957 року, надісланому губернатору Кенії Евеліні Барінг, він писав, що побиття в'язнів має здійснюватися лише у верхній частині тіла, і "Вразливі частини не слід вражати, особливо селезінку, печінку та нирки". Він додає це "Ті, хто вимовляє насильство (.), Повинні залишатися спокійними, врівноваженими і холодними". Секрети також: “Якщо ми хочемо грішити, ми повинні [робити це] тихо. " Через два роки той же генеральний адвокат написав довгу записку про найкращий спосіб введення примусової праці без порушення Європейської конвенції з прав людини, яка набрала чинності в 1953 р. За його словами, необхідно мати можливість довести існування з "Надзвичайна ситуація, що загрожує життю чи добробуту громади".
Ці злочинні сказки означають кінець епохи. У 1960 р. Надзвичайний стан було остаточно скасовано. Через три роки Кенія здобуває свою незалежність. Однак для офіційного визнання страждань буде потрібно більше півстоліття. Але шлюзи здаються відкритими. Юридична фірма щойно подала скаргу від імені 8000 жертв репресій Мау-Мау. Також очікується бізнес з Ємену, Кіпру та Малайзії. Справжня помста мау-мау.
Читайте також "Кенія: Великобританія компенсує жертвам своїх (колоніальних) злочинів проти людства" Блез Ндала Huffington Post від 13 червня 2013 року.