Вірш Біль паші - Віктор Гюго

Назва: Біль паші

Поет: Віктор Гюго (1802-1885)

- Яка тінь Аллаха? - сказав смиренний дервіш;
Його милостиня дуже бідна, а скарб дуже багатий !
Темний, нерухомий, скупий, він гірко сміється.
Чи він сколив шаблю свого батька ?
Або його солдати навколо його лігва
Видно, що бурчить бурхливе море ?

вірш

- Що має паша, візир армій ?
Сказали бомбардувальники, їх запал запалився.
Хіба імани заважають цій залізній голові ?
Чи він порушив суворий піст рамадану ?
Чи змушують його бачити уві сні, на кінці землі,
Ангел Азраель, що стоїть на мосту пекла ?

- Що не так з ним? - прошепотіли дурні ікоглани.
Кажуть, він програв, у швидких течіях,
Посудина парфумів, завдяки якій воно омолоджується ?
Чи знаходимо ми в Стамбулі його досить давню славу ?
У передбаченнях якогось єгиптянина
Чи бачив він, як приходить німий ?

- Що має ніжний султан? - спитали султани.
Хіба він із сином здивував під платанами
Її улюблена брюнетка з кораловими губами ?
Ми забруднили його ванну грубим бензином ?
У мішку фелаха, спорожнілому від пилу,
Чи не бракує голови, яку очікують у сералі? ?

- Що з майстром? - Тож раби рухаються.
Всі вони помиляються. На жаль! якщо, загублений для своїх сміливців,
Сидить, як воїн, який пожирає образу,
Вигнутий, як старий під вагою років,
На три довгі ночі та три довгі дні,
Він схрещує руки на лобі;

Справа не в тому, що він бачив невірний бунт,
Облягаючи його гарем, як цитадель,
Киньте зловісну марку вогню на його ліжко;
Ні батька в руці, що притупляє старий меч;
Не з'являється і Азраель; ні пройти уві сні
Барвисті німи, озброєні чорним шнуром.

На жаль! тінь Аллаха не порушила посту;
За султаною доглядають, а її син занадто маленький;
Жодне судно не постраждало від тривожних штормів;
Тартар мав звичний заряд;
Нічого не бракує в сераліоні, запашній самоті,
Ні голови, ні духи.

Це теж не розвалені міста,
Людські кістки чорніють по долинах,
Греція згоріла, здобич синів Омара,
Сирота, ні вдова, і гіркі скарги,
Ні дитинство, заколоте в очах бідних матерів,
Ні цнота не торгувала на базарі;

Ні, ні, це не ті цифри похорону,
Хто, кривавим промінням, що світить у темряві,
Проходячи через його душу, залишилося каяття.
Що поганого з цим пашею, якого вимагає війна,
А хто, сумний і мрійливий, плаче, як жінка .
Його нубійський тигр мертвий.

1 грудня 1827 року.

www.poesie-francaise.fr
Дідьє Глехелло
Резиденція Captal C401
6, rue François Legallais
33260 La Teste (Жиронда, Франція)

Поезія та музика - це найвищі принади речей. (Жорж Клемансо)