Борщ - це український чи російський кухар; ООН стала на бік Києва; Новини 24
Для непосвячених борщ - це простий червонуватий буряковий суп, який часто подають із щедрою порцією сметани зверху. Але за своєю простотою він має культурне значення, яке виходить за межі кордонів.
Горщик з борщем, який кипить на плиті протягом довгих зимових місяців, є опорою в багатьох районах Східної Європи та наріжним каменем концепції дому та вогнища в регіоні.
Багато країн стверджують, що ця страва лежить в основі їх кулінарних традицій. Те, що колись було дебатами з низькою температурою кипіння, зараз загрожує кипінням.
Розбіжності щодо того, хто є хранителем борщівської спадщини, в основному виникли між Києвом та Москвою - підкріплені з 2014 року боротьбою України проти бойовиків, яких підтримує Кремль на сході, конфліктом, який за шість років торкнувся понад 13 000 людей. вбити.
Клопотенко зазначив, що його дії були натхнені загальновизнаним враженням за межами України, що борщ - це російська страва. Твіт російського МЗС минулого року назвав суп "найвідомішими та найулюбленішими стравами країни".
«Росія, як завжди, змінює факти. Вони хочуть зробити свій борщ. Але це неправда ", - сказав Клопотенко на терасі свого київського ресторану, який спеціалізується на сучасних варіантах традиційних, а часом і давно забутих українських страв.
Але він не боїться жодних наслідків для Росії щодо його кампанії ЮНЕСКО. "Вони вже воюють з нами", - сказав він. "Що найгірше, що вони можуть зробити? "
Кампанія з включення українського борщу до Списку світової спадщини ЮНЕСКО розпочалася на початку цього року, намагаючись долучитися до переліку багатонаціональних традицій, таких як середземноморська дієта та регіональні нішеві страви, такі як маламанська нсіма, густе пюре.
Першим кроком було визнання його Міністерством культури України частиною "нематеріальної культурної спадщини".
Він зібрав групу з десятка експертів, істориків кулінарії та етнографів, які зібрали рецепти з 26 українських регіонів, включаючи Крим, який Росія анексувала у 2014 році.
Матеріал, який вони зібрали, включав фотографії та документальні докази того, що рецепти передавались щонайменше трьом поколінням у родині.
І хоча основні інгредієнти залишаються незмінними, кожна версія борщу відображала різні гастрономічні культури регіону - та особисті стосунки кожної родини зі стравою.
"Борщ має п'ять основних інгредієнтів: картоплю, капусту, цибулю, моркву та буряк", - сказала Марина Соботюк, друга командуюча проектом Клопотенко.
"Але тоді люди вносять власні доповнення", - продовжила вона. «Деякі додають гриби або бобові, яблука, груші, м’ясо, а в одному регіоні вони додають кров кабана, що робить борщ дуже темним. "
Клопотенко стверджує, що борщ зародився на території, яка зараз є Україною. Спочатку це був суп, схожий на борщ, але без буряка. Потім буряк був представлений в регіоні, а перші рецепти борщу були написані на початку 18 століття.
На початку цього місяця Клопотенко та його команда представили експертному комітету Міністерства культури України свої висновки, включаючи п'ять літрів супу. Не дивно, що комісія схвалила включення борщу до власного списку Міністерства культурної спадщини.
"Наразі у списку Міністерства культури були пункти, характерні для певного регіону", - сказав Соботюк. «Це вперше щось об’єднує всю країну. "
Уряд України планує подати документи до ЮНЕСКО наступного року. Що буде далі - здогадуються всі.
Представники ЮНЕСКО в Парижі заявили, що Україна все ще мала одну заявку - на орнамент кримських татар - до прийняття рішення, і документи для борщу доведеться почекати, поки цей процес не завершиться. Огляд, як правило, займає близько двох років, стверджують представники ЮНЕСКО.
Хоча Україна сподівається якомога швидше вимагати борщу, представники ЮНЕСКО заявляють, що в майбутньому двері все ще відкриті для інших країн, які подають власні кандидатури. Наприклад, організація перераховує декілька версій близькосхідного хлібця, відомого в деяких частинах світу як лаваш.
Не лише Україна та Росія, а й Польща та інші країни регіону можуть підняти суперечку щодо того, хто насправді має хвастощі права борщу.
Але це не перші кулінарні клопоти.
На початку цього десятиліття між Ліваном та Ізраїлем відбулася "війна хумусу", яка завершилася боротьбою між двома країнами за створення найбільшої "страви хумус", яка буде внесена до Книги рекордів Гіннеса. (Ліван виграв.)
Маріанна Душар, українська докторантка з соціальної антропології, яка є співавтором книги про борщ, сказала, що не дивно, що їжа стає центральним для наших культурних амбіцій, а іноді і заміною іншої напруженості між країнами.
"Їжа, як і мова, є першим і останнім культурним бастіоном", - сказала вона по телефону із міста Львів на заході України. «Ми зростаємо разом із цим і асоціюємося з ним. Країни спілкуються з іншими країнами через їжу. "
З російської сторони деякі голоси вимагають компромісу.
Борис Акімов, ресторанчик та піонер російського руху "до столу", каже, що борщ насправді нікому не належить.
"Ми не можемо сказати, що це українська чи російська мови", - сказав Акімов. «Борщ зараз дуже популярний, і він був дуже популярний в Україні та Росії 200 років тому. Я сподіваюся, борщ може бути тим, що об’єднує, але не розділяє ці країни. "
Деякі російські кулінарні діячі навіть готові визнати на одному фронті: що українці роблять найкращий борщ.
Віктор Бєляєв 30 років працював на кухнях Кремля, готуючи їжу для радянських лідерів, а зараз є президентом Російської кулінарної асоціації. Він не хоче обговорювати походження страви, але у нього одразу виникає меланхолічна думка про миску з українським борщем, укомплектовану великою ложкою подрібненого сала (соленого свинячого жиру) та часнику.
«Я мрію про такий борщ, - каже він. "Я не можу дочекатися, щоб з'їсти його. Це так смачно, особливо коли ви випили кілька напоїв заздалегідь. "
"Найголовніше, що ми їмо разом і скуштуємо свої страви", - додає він. “Ви знаєте, коли люди сідають за обідні столи, гармати мовчать. "
Але для таких українців, як Оксана Чадаєва, можливості ділитися борщовою спадщиною немає на столі.
"Я повністю підтримую ініціативу Клопотенка", - сказала вона. «100% Борщ не має нічого спільного з Росією. "
У своїй теплій кухні в столиці Києві Чадаєва готує каструлю свого варіанту борщу на обід для свого чоловіка Сергія та 14-річного сина Ореста.
Подрібнюючи інгредієнти, вона розкриває свій секретний компонент, переданий від бабусі: мариновані та солоні помідори, які вона перетворює на пасту і готує в каструлі з іншими овочами.
Коли суп готовий до подачі, його аромат проникає в квартиру як смачна хвиля.
Для Чадаєвої борщ і будинок є синонімами.
«Жінки в моїй родині завжди вірили, що якщо в будинку немає борщу, їсти нема чого - борщ повинен бути. "